Синдром самозванця в ілюстрації: чому ви кращі, ніж думаєте
- Анна Ломакіна
- 3 дні тому
- Читати 5 хв
Коли я отримала перше замовлення на ілюстрації для дитячої книжки, моєю першою думкою було: «Вони щось переплутали. Напевно, хотіли написати іншій Анні».
Мені платили $5 за розворот :))
І все одно я відчувала, що обманюю замовника. Що рано чи пізно він зрозуміє, що я насправді не вмію малювати.
Зараз, після 10+ років роботи, співпраці з Видавництвом Старого Лева, клієнтами з США, Німеччини й Австралії та 15+ проілюстрованих книжок — я все ще інколи відчуваю себе шахрайкою. І знаєте що? Це нормально.
У цій статті розповім, чому синдром самозванця особливо «любить» художників, поділюся власними історіями (так, навіть коли малювала для найбільшого українського видавництва!) і дам конкретні кроки, які допомагають мені й моїм студентам.
Що таке синдром самозванця і як він проявляється
Синдром самозванця — це стійке відчуття, що ви не заслуговуєте своїх досягнень. Що успіхи — це випадковість чи удача. Що от-от вас «викриють» як шахрая.
За дослідженнями, понад 70% творчих людей відчували це хоча б раз у житті. А художники, ілюстратори та дизайнери — в групі найвищого ризику.
Як це виглядає на практиці? Ось типові думки:
«Моя робота не така хороша, як здається іншим»
«Якби вони знали, що я не маю спеціальної освіти...»
«Мені просто пощастило отримати це замовлення»
«Інші художники набагато талановитіші за мене»
«Якщо я візьмуся за цей проєкт — напевно провалю його»
Знайомо? Тоді читайте далі.
Чому художники особливо вразливі
Є кілька причин, чому саме творчі люди частіше страждають від синдрому самозванця:
1. Немає об'єктивних критеріїв успіху
Якщо ви бухгалтер — можна перевірити, чи сходиться баланс. Якщо ви художник — хто скаже, що ваша ілюстрація «достатньо хороша»? Завжди є хтось кращий в Instagram. Завжди є куди рости.
2. Порівняння з «кращими роками» інших
Ви бачите готові роботи художників з 20+ роками досвіду. Не бачите їхніх невдалих ескізів, відмов від замовників, криз творчості. Порівнюєте свої чернетки з чиїмось фіналом — і програєте.
3. Творчість — це вразливість
Кожна робота — це частинка вас. Критика роботи сприймається як критика вас особисто. Тому підсвідомо хочеться «захиститися» — знецінити себе раніше, ніж це зроблять інші.
Моменти, коли я відчувала себе шахрайкою
Давайте чесно: я не переросла синдром самозванця. Я просто навчилася з ним жити. Ось кілька історій з мого шляху, які досі змушують мене усміхатися.
Історія 1: Тендери і «справжні художники»
На початку кар'єри я працювала на 99designs — платформі, де художники змагаються за замовлення. Вигравала 1 з 6-7 тендерів. Кожен раз, коли програвала, думала: «Ну от, справжні художники кращі за мене».
А коли вигравала? «Напевно, інші просто не встигли взяти участь».
Бачите логіку? Її немає :))
Історія 2: «Я не вмію малювати в кольорі»
Коли я тільки освоювала Procreate, я малювала виключно чорно-білі портрети. Не тому, що так хотіла — а тому, що боялася кольору. Здавалося, якщо додам колір — всі побачать, який я насправді дилетант.
Я навіть не знала про текстурні пензлі! Малювала стандартними круглими і дивувалася, чому мої роботи виглядають «пласко». Зараз смішно згадувати, але тоді це був справжній блок.
Історія 3: Архітектура Львова для «Містельфів»
Коли Видавництво Старого Лева запропонувало мені проілюструвати «Містельфи» — книжку про ельфів, які рятують Львів — я мала намалювати 50 ілюстрацій з реальною архітектурою міста.
Проблема: малювати архітектуру я не любила і не вміла.
Перший місяць я прокрастинувала. Відкладала, гортала референси львівських будівель і думала: «Вони помилилися з ілюстратором. Треба було взяти когось, хто вміє».
А потім я згадала свою бабусю Олю, яка вчила мене малювати. Вона казала: «Малювати можна що завгодно, якщо розбити на прості форми». Я відкрила Google Maps Street View, відео з дронів, і почала спрощувати будівлі до геометрії. Мізки кипіли жоска! Але я впоралася.
Саме тоді я затямила: магія полягає в практиці, і я можу навчитись будь-чому.
6 кроків подолання синдрому самозванця
Це не чарівні пілюлі. Це практики, які допомагають мені вже 10+ років — і які я рекомендую своїм студентам.
1. Ведіть «щоденник перемог»
Кожного дня записуйте 3 маленькі досягнення. Не «я стала найкращим ілюстратором України», а «сьогодні я завершила ескіз», «отримала позитивний відгук», «навчилася новому пензлю в Procreate».
Коли синдром самозванця накриває — перечитайте. Докази вашої компетентності — чорним по білому.
2. Зберігайте старі роботи
У мене є скетчбук з часів навчання в Польщі, де я малювала тільки руки — цілий семестр. Перша і остання сторінка — неначе дві різні людини малювали.
Коли сумніваюсь у собі — дивлюся на ці сторінки. Прогрес очевидний.
3. Поговоріть з іншими художниками
Ви здивуєтесь, скільки «успішних» художників відчувають те саме. Якось на арт-фестивалі я почула від ілюстраторки з 30-річним стажем: «Кожну нову книжку я починаю з думки — а раптом цього разу не вийде?»
Синдром самозванця — не ознака некомпетентності. Це ознака того, що вам не байдуже.
4. Дійте, попри страх
Коли мені запропонували малювати для Видавництва Старого Лева, я могла відмовитись. Могла сказати: «Я ще не готова». Але замість цього я сказала «так» — і розібралася в процесі.
Найкраще «лікування» синдрому самозванця — це накопичення досвіду. А досвід приходить тільки через дію.
До речі, саме тому на своїх курсах я даю багато практичних завдань — щоб ви отримували реальний досвід і бачили свій прогрес. На курсі «Ілюструвати може кожен» ми разом пройдемо шлях від перших ліній до готового портфоліо — з підтримкою на кожному етапі.
5. Перефокусуйтесь з себе на роботу
Коли думаєте «Я недостатньо хороша» — спробуйте замінити на «Як зробити цю ілюстрацію кращою?». Фокус на процесі замість фокусу на самооцінці.
Я помітила: коли повністю занурююсь у роботу — критичний голос затихає. Він активізується, коли я «виринаю» і починаю порівнювати.
6. Приймайте компліменти
Коли хтось каже: «Крута робота!» — не кажіть «Та ні, там стільки помилок». Скажіть «Дякую».
Просто «дякую».
Спочатку буде незручно. Але з часом ви почнете вірити, що заслуговуєте на похвалу.
Коли синдром самозванця — це добре?
Знаєте, що цікаво? Люди з повною впевненістю у своїй геніальності рідко ростуть. Вони вже «знають усе».
А от здорова доза сумніву — це двигун розвитку. Вона змушує вас вчитися, експериментувати, шукати зворотний зв'язок.
Коли я готувала курс з Procreate, я сумнівалася: «А чи достатньо я знаю, щоб викладати?». Ці сумніви змусили мене глибше вивчити програму, перепробувати всі функції, зібрати найкращі техніки. Результат? Курс став набагато ціннішим, ніж якби я була самовпевненою.
Важливо завжди нести відповідальність за своє навчання і проактивно шукати способи навчитись чогось нового.
Чому ви кращі, ніж думаєте
Давайте підсумуємо. Якщо ви відчуваєте синдром самозванця — це означає:
Ви робите щось важливе і значуще для вас
Ви досить розумні, щоб бачити свої недоліки
Ви здатні до самокритики (це рідкісна якість!)
Ви виходите за межі зони комфорту
Ви вже досягли рівня, де вам є що втрачати
Парадокс: справжні «самозванці» ніколи не сумніваються у собі. Вони впевнені, що все роблять ідеально. А от справжні професіонали — сумніваються. Бо їм не байдуже.
Тож наступного разу, коли внутрішній голос скаже «ти недостатньо хороша» — перепитайте його: «А ти хто такий, щоб судити?»
І продовжуйте малювати.
Про автора: Анна Ломакіна — ілюстраторка дитячих книжок з 10+ роками досвіду. Співпрацює з Видавництвом Старого Лева («Містельфи», «Великий космічний апчих», «Порохотяг»). Має клієнтів з США, Німеччини, Австралії. Освіта: Львівська національна академія мистецтв.
Коментарі